пятница, 21 ноября 2014 г.

Ukraine Revolution Maidan - річниця революциї гідності, все тильки починається!

Свобода - не найкоротший, але найнадійніший шлях до щастя. Дякую всім, хто поруч. Разом іти легше! 

Київ – 21 листопада, у річницю Євромайдану, в Україні відзначають День гідності та свободи. За ці 12 місяців основні цілі Майдану досягнуті, говорять політологи. Водночас учасники Революції гідності запевняють: Майдан триває, його вимоги не виконані, а боротьба не закінчилася.

Рік потому. Як починалася революція [Фото, Відео]

Найкращі фото часів ЄвроМайдану

"Вот человек неплохо написал: Що таке справжній бєспрєдєл
Наши оппоненты говорят: на майдане беспредел.

Отвечаю:
Пенсия 1000 грн - это беспредел!
Зарплата врача 2000 грн - это беспредел!
Новый дворец януковича - это беспредел!
То, что бандита можно узнать по милицейским погонам - это беспредел!
Избиение мирных демонстраций - это беспредел!
Пытки в лесу и убийства безоружных людей - это беспредел!
Похищение раненых из клиник и издевательства над ними - это такой беспредел, что беспредельнее кажется уже быть не может!!!
На улицах хватают обычных прохожих и кидают в СИЗО - это беспредел!
Избиение стариков, женщин и студентов - это беспредел!!!
Наши суды - это беспредел!
Наше ГАИ - это беспредел!
Зек при власти - это вообще прецедент!
А вы называете беспределом то, что народ восстал против всего, что написано выше???
Думайте, люди!!!!"

Ровно год. А такое ощущение, что десять прошло. Но - всего год. Год с того дня, как несколько сот человек (сначала пару десятков, но к концу дня около полутора тысяч) вышли на Майдан с флагами Евросоюза.
А всё началось с невинного провокационного вопроса Мустафы в Фейсбуке

То, что сам Мустафа не жалеет о своем призыве - понятно.
Но мог ли он представить, что именно это невинный пост в соцсети станет тем фитилечком, который (волей случая, естественно) раздует в конечном итоге 3-ю мировую.

Нет, Мустафа не виноват - но точно так же, как Гаврила Принцип своим выстрелом фактически начал Первую мировую, Мустафа Найем, вполне возможно, своим коротким постом в ФБ начал Третью...

А так всё хорошо начиналось...

Шлях Євромайдану

Разумеется, я не ангел. Я отдаю себе отчет, что метафоры и формулировки, которыми я оперирую, вполне могут оскорбить русских (россиян, москалей, кацапов, московитов etc.) - да.
Но ведь мы не может отрицать тот факта, что в этом мире слишком много вещей, которые могут оскорбить русских. Чужая радость, например. Чужая свобода, чужие успехи...
ВСЕ, ЧЕГО У РУССКИХ НЕТ, МОЖЕТ ОСКОРБИТЬ РУССКИХ. Этот факт является таким же непреложным, как и тот, что сегодня 21 ноября, день, в который год назад мы своим свободолюбием нанесли русским столь брутальное оскорбление, что они пошли на нас войной и оккупировали огромную часть нашей территории.

Sergii Ivanov

Те, що позиціонували як «Євромайдан», із самого початку було намаганням не допустити справжньої Національної революції. Щоб зрозуміти це, давайте пригадаємо хронологію подій кінця 2013 – початку 2014 років.

Кому був вигідний «Євромайдан»? Опозиційним тоді партіям та олігархам, чиї економічні інтереси передбачали зближення з ЄС. Для опозиціонерів акції протесту були передусім приводом для піару. Для олігархів – методом змусити Януковича повернутися до євроінтеграційної політики. Революція була і є невигідною для олігархів (адже справжня Національна революція передбачає ліквідацію кримінально-олігархічної системи). Так само вона була невигідною для опозиції (опозиція прагнула не змінити систему, а стати її складовою, тобто всістися у владні крісла, що, зрештою, і сталося).

Хто ж хотів революції? Ідею революції пропагували націоналісти. Напередодні розгону «студентського Майдану» розрізнені націоналістичні середовища вирішили створити платформу для об’єднання і назвали її «Правий сектор». Ми, націоналісти, закликали громадян боротися не за євроінтеграцію, а за усунення В. Януковича, демонтаж його режиму, знищення режиму внутрішньої окупації і здобуття повноцінної національної держави. Спочатку не лише наш зовнішній вигляд (балаклави тощо), але й наші вимоги сприймалися як «провокація». Навіть гасло «Банду геть!» дехто сприймав як «нерозважливий радикалізм». «Діджеї», що зомбували демонстрантів зі сцени Майдану, доклали максимум зусиль не лише для того, щоб перетворити акції протесту на по-овечому «мммммирні», але й щоб не допустити жодних революційних вимог.

Майже два місяці опозиціонерам вдавалося вести протестні маси манівцями «Євромайдану»: безкінечні пісні та танці, пафосні промови, половинчасті вимоги, постійне повторювання «Ми не піддаємось на провокації»… Та нарешті, після прийняття законів 16 січня, народу ввірвався терпець, і люди пішли за націоналістами. 19 січня вибухнув конфлікт на Грушевського, котрий довів, що події можуть рухатися у дійсно революційному напрямку.

Януковича вдалося прогнати тільки тому, що у січні-лютому більшість демонстрантів почали думати і діяти так, як закликали націоналісти ще наприкінці осені – на початку зими. Одначе, на жаль, система була занадто сильною. Російська агресія призупинила революційні процеси, уберегла кримінально-олігархічну систему і призвела до узурпації влади колишньою опозицією. «Євромайдан» переміг, перемогла опозиція, але український народ не переміг. Ціною жертв Небесної сотні відбулося всього лиш переформатування режиму внутрішньої окупації.